Особисто я нічого б так небажана, як віддати все своє життя на здійснення одного бесценногонаучного відкриття, не розраховуючи ні на який зиск. Але ми взяли на себяобязательство перед пайовиками акціонерного товариства Досон Ханзікер і Кoзарабативать для них гроші. Ви розумієте, наші пайовики - а скільки середині бідних вдів і сиріт, - вклали в нашу справу все своє скромноедостояніе, і ми повинні виправдати їхню довіру.

У мене немає ніякої влади. Ятолько їх Смиренний Слуга. А з іншого боку, мені здається, ми хорошообошлісь з вами, доктор Готліб, надали вам повну свободу. Івпредь Ми будемо намагатися, щоб вам було у нас добре! Та що там, друже мій, ви будете багаті, і ви станете одним з нас! Я не хочу пред’являтьтребованій, але борг велить мені наполягати на цьому пункті, і я чекаю, що вивозможно швидше приступите до виготовлення.

.. Готлібові було шістдесят і два роки. Уіннемакское поразку підточило егомужество … І у нього не було з Ханзікером контракту. Він невпевнено заперечував, але коли приповз назад у свою лабораторію, емупоказалось неможливим залишити це святилище і вийти навстречубеспощадному галасливої світу, і настільки ж неможливим здавалося миритися сопошленним і недієвим сурогатом свого антитоксинів.

З цієї години онповел тактику, яку у своїй колишньої гордості сам назвав би незбагненною: почав хитрувати, відтягувати рекламу і фабрикацію свого антитоксинів до “з’ясування деяких пунктів”, тим часом як з тижня на тиждень Ханзікернаседал все грізніше.

Готліб тим часом готувався до катастрофи. Онперевел сім’ю в квартиру трохи менше і відмовився від усякої розкоші, дажебросіл палити. Наводячи економію, він скоротив видачі синові. Роберт був кремезний, чорнявий, буйного вдачі хлопчик, зухвалий там, де, здавалося б, не було підстави до зухвалості.