А за ним вздихалімалокровние, молочно-білі дівчата, він же дивився на них з погордою. Вів час як його батько то з гордістю, то з м’якою іронією говорив про своейеврейской крові, хлопчик запевняв товаришів по коледжу у своєму чістогерманском і нібито навіть аристократичне походження. Егоблагосклонно - або майже що прихильно - прийняли в компанію молоді, який роз’їжджає на автомобілях, що грала в покер, що влаштовувала пікніки, і емуне вистачало кишенькових грошей.

У Готліба пропало зі столу двадцять долларов.Висмеівая умовні поняття про честь, Макс Готліб мав за честь і гордостьюнелюдімого старого дворянина-поміщика.

До постійного приниження отнеобходімості обманювати Ханзікера додалося нове лихо. Він запитав вупор: - Роберт, ти взяв гроші у мене зі столу? Не кожен юнак міг би дивитися прямо в це орлина горбоносе особа, вгневние, налиті кров’ю запалі очі. Роберт забурмотів що-тоневнятное , потім прокричав: - Так, взяв! І мені знадобиться ще! Мені потрібні костюми і різні дрібниці.

Ви самі винні. Ви мене віддали до школи, де в усіх учнів денегстолько, що дівати нікуди, і хочете, щоб я одягався, як жебрак. - Красти … - Дурниці! Подумаєш - красти! Ти завжди сміявся з проповідниками, які кричать про гріх, про правду, і про чесність і до того потріпав етіслова, що вони втратили будь-який сенс і.

.. Плювати на них! ДосХанзікер, син старого Ханзікера, говорив мені зі слів батька, що ти міг бистать мільйонером, а ти тримаєш нас в таких лещатах, та ще коли мамабольна.

Особисто я нічого б так небажана, як віддати все своє життя на здійснення одного бесценногонаучного відкриття, не розраховуючи ні на який зиск. Але ми взяли на себяобязательство перед пайовиками акціонерного товариства Досон Ханзікер і Кoзарабативать для них гроші. Ви розумієте, наші пайовики - а скільки середині бідних вдів і сиріт, - вклали в нашу справу все своє скромноедостояніе, і ми повинні виправдати їхню довіру.

У мене немає ніякої влади. Ятолько їх Смиренний Слуга. А з іншого боку, мені здається, ми хорошообошлісь з вами, доктор Готліб, надали вам повну свободу. Івпредь Ми будемо намагатися, щоб вам було у нас добре! Та що там, друже мій, ви будете багаті, і ви станете одним з нас! Я не хочу пред’являтьтребованій, але борг велить мені наполягати на цьому пункті, і я чекаю, що вивозможно швидше приступите до виготовлення.

.. Готлібові було шістдесят і два роки. Уіннемакское поразку підточило егомужество … І у нього не було з Ханзікером контракту. Він невпевнено заперечував, але коли приповз назад у свою лабораторію, емупоказалось неможливим залишити це святилище і вийти навстречубеспощадному галасливої світу, і настільки ж неможливим здавалося миритися сопошленним і недієвим сурогатом свого антитоксинів.

З цієї години онповел тактику, яку у своїй колишньої гордості сам назвав би незбагненною: почав хитрувати, відтягувати рекламу і фабрикацію свого антитоксинів до “з’ясування деяких пунктів”, тим часом як з тижня на тиждень Ханзікернаседал все грізніше.

Готліб тим часом готувався до катастрофи. Онперевел сім’ю в квартиру трохи менше і відмовився від усякої розкоші, дажебросіл палити. Наводячи економію, він скоротив видачі синові. Роберт був кремезний, чорнявий, буйного вдачі хлопчик, зухвалий там, де, здавалося б, не було підстави до зухвалості.

- Треба ліговоріть, дорогий мій друже, що, якщо попит виправдає наші очікування, виполучіте вельми солідний дохід на відсоткових відрахуваннях! Ханзікер відкинувся на спинку крісла, наче кажучи: “Такого веліколепіяви і не чекали, голубе?” Готліб нервово заговорив: - Я не можу схвалити патентування серологічних процесів.

Вони должнибить відкриті всім лабораторіям. І я рішучий ворог преждевременногопуска у виробництво або хоча б оприлюднення. Я думаю, що не помилився, але ядолжен перевірити себе в сенсі техніки - може бути, внести поправки, прийти до впевненості. Тоді, я гадаю, не буде ніяких перешкод криночному виробництва, але в дуж-же малих кількостях і в честнойконкуренціі з іншими, без патенту - це ж не торгівля елочниміукрашеніямі! - Дорогий мій друг, я вам цілком співчуваю.

Всілякі широко рекламованим “кабінетамкрасоти” вони продавали мільйони флаконів крему для обличчя, який з полнойгарантіей перетворює будь-якого канадського провідника-індіанця влілейно-ніжного ангела. Флакон цього скарбу обходився фірмі в шестьцентов, а покупцеві в долар, і з ним ніколи не пов’язувалося ім’я ДосонаХанзікера. До цього часу Готліб, після двадцятирічних шукань, досяг успіху всвоей основній роботі. Він отримав антитоксинів в пробірці, відкриваючи етімвозможность імунізувати людини проти ряду хвороб без скучногодобиванія сироватки шляхом імунізації тварин.

Це означало революцію, революцію в імунології … якщо він не помилився. Він видав свою таємницю за обідом, на який Ханзікер залучили одногогенерала, ректора одного коледжу і одного піонера-авіатора. Обід билдорогой, з чудовим Рейнвейн - вперше за довгі роки Готліб отведалпрілічного німецького вина.

З ніжністю повертав він стрункий зеленийбокал; він прокинувся від свого півсні і став порушеною, веселим, вимогливим. Його слухали із захопленням, і протягом години він був ВелікімУченим. Щедріші всіх на хвалу був Ханзікер. Готліб дивувався, як втянуліетого доброго лисого людини в аферу з чудотворними кремами.

На наступний день Ханзікер викликав його до себе в кабінет. Виклик в кабінетХанзікер обставляли дуже добре (якщо тільки викликати не простокакая-небудь стенографістка).

Він посилав вилощенного секретаря у візитці, який передавав привіт від містера Ханзікера набагато менш вилощенномудоктору Готлібові і з делікатністю ледве розпустилася фіалки давав зрозуміти, що, якщо це зручно, якщо це анітрохи не завадить дослідів доктораГотліба, містер Ханзікер почтет за честь бачити його у себе в кабінеті вчетверте четвертого.

Коли Готліб увійшов не поспішаючи, Ханзікер дав знак секретарю зникнути іпододвінул до столу високу іспанське крісло. - Я півночі не міг заснути, думаючи про ваш відкритті, доктор Готліб.

Япереговоріл з технічним директором і з завідувачем торговельним сектором, іми вирішили, що треба кувати, поки гаряче. Ми виберемо патент на ваш методсінтезірованія антитіл і негайно випустимо їх на ринок в большомколічестве, з широким, розумієте, оповіщенням - не для реклами, звісно, немає - суворого тону сповіщення етичного характеру.

Почнемо сантідіфтерійной сироватки. До речі, коли ви отримаєте ваш черговий чек, виувідіте, що ми підвищили вам оклад до семи тисяч на рік, - Ханзікер сіделтеперь великим муркочуть котом, а Готліб був мертво-тих.

Він не відав ні про що, що коїлося Застеньє його лабораторії, лише час від часу ходив в театр чи на концерт. Минуло шість місяців, поки він усвідомив, що його молодих помощніковзадевает те, що сам він вважав жартівливими випадами проти їх меркантілізма.Ім набридло його вічне завзяття до математичної стрункості, і багато хто з ніхвіделі в ньому нудного педанта і звали його між собою старим євреєм.

Егоето засмучувало, тому що він любив пожартувати зі своїми співробітниками. Онначал задавати питання і обстежити ханзікеровское будівлю. До цих пір він, окрім своєї лабораторії, бачив тільки їдальню, два-три коридору дакабінет Досона Ханзікера. При всій його неуважності і непрактичності з Готліба міг би вийтіотлічний Шерлок Холмс, - коли б хоч одна людина, придатний в ШерлокХолмси, погодився стати детективом.

Його думка вогнем пропалювали шлях отвідімого до дійсного. Він тепер виявив, що “Досон Ханзікер і Кo” те саме, чим він їх вважав за тих давніх днів.

Вони дійсно давалівеліколепние антитоксинів і цілком доброякісні препарати, нопроізводілі також і нове “засіб від раку”, виготовлене з орхідеї, рекомендоване всякими високими особами і що володіє такою ж целебнойсілой, що тина або сміття.

- Не будемо засуджувати. Я дуже багато чому научілсяу Готліба, і я йому вдячний … Ах, Леор, так жахливо, що саме оноступілся! А Макс Готліб з трьома своїми дітьми і блідою, ледве рухається женойпрібил на станцію Піттсбург, тягнучи обшарпану кошик, емігрантський тюки куплений на Бонд-стріт [вулиця в Лондоні] валізу. З потягу він гляделна гордовиті кручі, на димний блиск річки, і серце його молоділа. Ось гдепламенная підприємливість - не плоска земля і плоскі уми Уіннемака.

Увхода на вокзал кожне забрудненому таксі як ніби сяяло йому назустріч, іон пішов вперед переможцем. У великому будинку, який належав Досон Ханзікеру і Кo, Готліб знайшов такіелабораторіі, про які він і не мріяв, допомагали йому не студенти, аспеціаліст, сам викладав бактеріологію, і три перевірених лаборанта, один з яких пройшов німецьку школу.

Готліба з гучними пріветствіяміпрінялі в особистому кабінеті Ханзікера, дивно схожому на кафедральнийсобор в мініатюрі. Лисий череп Ханзікера належав ділкові, очі ж, захищені черепаховий очками, були сповнені почуття. Він встав з-запісьменного столу a-la XVII століття, запропонував Готлібові гаванську сигару ісказал, що чекав його з трепетним нетерпінням. У величезній їдальні для персоналу Готлібові представили трохи НЕ сотнюдельних молодих хіміків та біологів, які зустріли його шанобливо.

Оніему сподобалися. Нехай вони говорили дуже багато про гроші - почім должнапродаваться нова хінна настоянка і незабаром їм підвищать платню, - затооні були вільні від напускною важливості університетських викладачів. Всвоі студентські роки юний Макс вмів весело сміятися, і тепер в бурнихспорах до нього повернувся сміх. Дружина його як ніби одужувала; донька Міріам знайшла превосходногоучітеля музики; син Роберт вступив з осені до коледжу; жили вони впросторном, хоч і старому будинку; відрадно було звільнитися від нудною, ізгоду на рік повторюваною неминучою рутини викладання; ніколи в жізніГотлібу так добре не працювалося.

Ми не проти чесно заробити, де можна, але головна нашацель - служіння людству. Звичайно, якщо сироватка виявиться дохідної, ми будемо тільки раді надати вам щедрий відсоток. Тепер насчетпрактіческіх деталей.

.. Готліб при тихої і глибокої ненависті до релігійних обрядів мав однупрівичку, яка сильно віддавала обрядовістю. Він часто ставав на коліна біля свого ліжка і предавалсясвободному течією думки. Це було дуже схоже на молитву, хоча, звичайно, він при цьому не закликав і не відчував присутності ніякого висшегосущества, крім Макса Готліба.

У цю ніч, коли він стояв на колінах іморщіни на його виснаженому обличчі здавалися м’якше, він думав: “Я був ослом, лаючи комерсантів! Взяти хоч би того купця - у нього є грунт під ногами.

Останній прикажчик - і той цінніше, ніж заляканий професор! Толковиелаборанти. Свобода! Не треба вчити кретинів! Du Heiliger! [Святий боже! (Нім.)] Але контракту з Досон Ханзікером у нього не було.

Досон Ханзікер і Кo помістили в медичних журналах реклами націлені сторінку, вишуканим і манірним шрифтом, повідомляючи читачів, чтопрофессор Макс Готліб, чи не найбільш видатний імунолог у світі, приступає до роботи в їхній фірмі. У своїй чиказької клініці якийсь доктор Раунсфілд тріумфував: — Ось до чого приходять ці над-розумники. Вибачте, якщо здається, що язлорадствую. У лабораторіях Ерліха і Ру, Борде і сера Девіда Брюса сокрушенновздихалі: - Як міг старий Макс перейти до табору цих торговців пігулками? Почемуне прийшов він до нас? Що ж, раз він не захотів.

.. Voila [от вам (франц.)]. Він помер. У селищі Уітсільванія, в Північній Дакоті, молодий лікар з возмущеніемізлівался перед дружиною: - Щоб він … саме він … Ніколи б я не повірив! Макс Готліб змінили пішов до цим шахраям! - Ну і що ж! - Сказала його дружина. - Якщо він зв’язався з діловим світом, значить мав на те причини. Я тобі вже сказала раз: для нього я пішла биот … - Що ж! - Зітхнув чоловік.

Не відходьте. Вас викликають помеждугородному. Потім пролунало: - Професор Готліб? Каже Досон Ханзікер. З Піттсбурга. Милий друг, ми з великою радістю приймемо вас до своїх лав … - Так … Але я … - Ви, здається, критикували фармацевтичні фірми - о, ми оченьвнімательно читаємо вирізки! - Але ми переконані, що, коли ви з’явитеся до нами краще зрозумієте дух нашої старовинної фірми, ви станете її шанувальником.

До речі, сподіваюся, я не вторгся не під-час? Так, з відстані в кілька сотень миль, з синьо-золотий вітальні своейвілли в Севіклі, Ханзікер говорив Максу Готлібові, що сидів в залатанномкресле, і Готліб проскрипів з відчайдушним зусиллям дотримати гідність: - Ні , нічефо.

- Дуже добре. Ми з радістю запропонуємо вам, для початку, п’ять тисячдолларов, і ми не заперечуємо щодо половинного дня. Ми вам предоставімпомещеніе, технічні сили і матеріали - все, що вам знадобиться, а виідіте своїм шляхом, не рахуючись з нами, і розробляйте ті питання, какіеполагаете важливими.

Єдина наша вимога: якщо ви найдетекакую-небудь сироватку, яка представить дійсно світову цінність, ми залишаємо за собою право виготовляти її, а якщо це заподіє нам убиткінесущественно.

Вийшовши на вулицю, Макс Готліб тіхопобрел, сам не знаючи куди, і в очах його тремтіли старечі сльози. 13 У медичному світі ніхто щирою Готліба не обурювався торгашествомнекоторих великих фармацевтичних фірм, особливо Пітсбургський фірмиДосон Т.

Ханзікер і Кo. Це була стара і “чесна” фірма, яка веладела виключно або майже виключно з поважними лікарями. Онапоставляла чудові сироватки проти дифтерії та правця, а такжечістейшіе, офіційно схвалені препарати з найпростішими офіціальноговіда наклейками на елегантно скромних коричневих бульбашках.

Готлібутверждал, що ця фірма виробляє сумнівні вакцини, проте, повернувшись з Чикаго, він написав Досону Ханзікеру, що втратив інтерес кпреподаванію і погодився б працювати в його підприємстві половину рабочегодня, якщо йому решту часу дозволять користуватися лабораторіями длянаучной роботи, яка може виявитися дуже важливою.

Лист пішло. Готліб сидів у кріслі і думав вголос. Він був явно не совсемв своєму розумі: - Освіта! Найбільший у світі гімнастичний зал! Не можна доверітьответственний пост.

.. Не можу я більше викладати. Але Ханзікер посмеетсянадо мною. Я сказав про нього правду, і мені доведеться … Боже мій, що ж мнеделать? У це тихе захоплення впав я, коли дочці полохливо поглядали у двері наотца, плавною ходою увійшла надія. Задзвонив телефон. Готліб не відповів. На третій роздратований дзвінок онснял трубку і пробурчав: - Так, так, в чому справа? Гугнявий і байдужий голос: - Це М. Ц. Готліб? - Доктор Готліб! - Ага! Як видно, це воно і є.

І ось о цій порі він зустрів на вулиці в Зеніті Мартіна і Леор. Він не озирнувся, коли вони пройшли повз, але весь цей день він думав оних. “Може бути, ця дівчина як раз і відняла Мартіна у мене … у науки! Ні! Хлопчик прав. Кожен бачить, що осягає таких дурнів, як я!” На другий день після того, як Мартін і Леор, співаючи пісні, двінулісьв Уітсільванію, Готліб поїхав до Чикаго - особисто поговорити в агентствепреподавателей. Установою цим керував жвавий чоловічок, у минулому - окружнойшкольний інспектор.

Він не виявив великого інтересу до відвідувача. Готлібвишел з себе: - Ви дійсно прагнете підшукувати місця для викладачів ілітолько розсилаєте циркуляри заради власної забави? Ви проглянули мойформуляр? Чи знаєте ви, хто я? Агент загримів: - О, ми знаємо, знаємо відмінно! Я не знав, коли писав вам у перший раз, але.

.. У вас, як я розумію, великий лабораторний стаж, хоча ви, мабуть, нічого не дали медицині. Ми хотіли надати вамвозможность, за яку вхопився би кожен чоловік, не тільки ви. Джон Едтут, Оклахомська нафтової король, вирішив заснувати університет , которийоборудованіем, капіталовкладенням і своєрідністю заб’є-все, що коли-лібозатевалось у справі освіти, - самий великий гімнастичний зал в світі! Екс-чемпіон Нью-Йорка тренером з бейсболу! Ми думали влаштувати вас туди покафедре бактеріології або фізіології - ви, я вважаю, впоралися б і снею, якби трохи подзанялісь.

Але ми навели довідки. Через наших добрихдрузей в Уіннемаке. І з’ясували, що вам не можна довірити скільки-нібудьответственний пост. Адже вас звільнили, як не впорався з роботою! Нотеперь, коли ви отримали урок … Чи вважаєте ви, що могли б узяти на себяпреподаваніе практичної гігієни в університеті Едтута? Готліб від обурення забув англійську мову, і так як всі егоругательства були вимовлені сухим тріскучих голосом на немецкомстуденческом жаргоні, сцена здалася в загальному дуже потешнойзубоскалу-бухгалтеру та стенографістка.